ДОРОГИ - EUA


Це питання настільки часте, що не завжди знаходяться слова для характеристики і доводиться уточнювати країну та і взагалі що саме мається на увазі.
Я помітив одну просту особливість наших туристів які розповідають про "ідеальні" європейські дороги - вони їх просто не бачили. Кого я маю на увазі? Простих смертних які раз на рік дістають збережені кровні і купляють путьовку. Звісно це найпростіший і найдешевший (умовно) спосіб хоч трохи побачити світ, але є одне але. Я назвав це стадний туризм. Людину саджають в автобус і везуть на море океан. Через усю Європу. 3500 км якісними автошляхами. Або ні, не так. Прилітає людина в столицю, а далі знов на автобус. З гідом помошніком. І таких набирається багато, і так народжується стадо туристів. Везуть їх найкоротшим і найкращим шляхом, шоб менше світлофорів, заторів і поворотів. Привозять на точку випускають попастись на знакових місцях, а самі класні гіди показують найкращі точки для фото і селфі і розказують міфи власного виробництва.
А потім вони розповідають байки про європейські дороги.

ДорогА дорОга

Я ні в якому разі не хочу образити більшість наших і не наших туристів просто вони не бачили справжніх доріг і, можливо, вже не побачать. Ті хто летить літаком відпочивати на ситому курорті взагалі не зможуть оцінити дороги країни тож звернемось до авто туристів які долають великі відстані на автомобілях або автобусах.
Маючи вибір різних доріг і напрямків ми завжди оберемо найкоротший (навпростець по-нашому), пряміший (без гір) і кращий (за якістю покриття). Звісно всим цим параметрам найкраще відповідають найновіші дороги - автобани. Хто не зна - це така магістральна, широка, рівненька автострада яка дозволяє використовувати ресурс автомобіля на повну катушку - ефективно і швидкісно. Середній швидкісний режим автобану 100-120 км/год тому двоколісним транспортам, не кажучи вже про пішоходів, туди ніззя ні під яким предлогом. Сворення мережі таких автобанів це дуже вдале і потужне інфраструктурне рішення для маленької густозаселеної Європи. А ще в містах містечках середня дозволена швидкість не перевищує 50 км/год, а іноді всі 30 тому туристів не вигідно катати по справжній країні. Магістральні дороги майже всюди ізольовані від навколишнього світу. В гірських місцевостях ще ок можна багато цікавинок по сторонах побачити, а от на рівнині це стіна з дерев, або справжня стіна - протишумова. Швидкості великі і шум відповідно також.

Мені з Едіком трохи перепало відчути красоту польських, німецьких та португальських автобанів, а на додачу їхали на вєліках на автобанах Іспанії. Відчуття однакові - заколихуючий гул мотора і мелькотіння дерев. А ще вони переважно платні і дорогі, і не завжди переїзд платною "ідеальною" дорогою може бути виправдано безкоштовною націоналкою. 
Націоналки - це дороги національного значення ті які були до автобанів. Їх ніхто не руйнує але і не підтримує і стараються всіма законними можливостями завести безпомічного автотуриста на автобан. І желатєльно платний. 

Найкраще обмеження в житті мандрівника

У нас було найкраще обмеження в житті мандрівника - не можна на "ідеальну" дорогу. Плануючи маршрут ми розуміли цю проблему і були готові до пов’язаних труднощів - об’їзду автобанів. Та насправді вони нам були і не потрібні. Просто так цікавіше. Люди ми законослухняні і безпечні того мирно шукали маршрути в обхід але з мінімальним відхиленням від основного маршруту. Едік звісно міг їхати автобаном і іноді це залишалось безоплатним, але всеодно старався користуватись веломаршрутом щоб не відриватись від команди.
Це означало, що нам відкриється той живий світ європейського життя. Міста, маленькі містечка і села, поля, луки, ліси та річки і звісно дороги. Широкі і вузькі, старі та нові, рівні і не тільки, якісні та хрінові. Да-да саме хрінові. Такі як у нас в Україні. Одразу наголошу - я про наші дороги навіть думати боюсь, не то шо писати тому всю свою характеристику дам тільки у відносній якості і без порівнянь з нашими. 
Загальний мій рейтинг такий -

Голландія, Німеччина, Польща, Іспанія, Словенія, Монако,
Португалія, Люксембург, Чехія, Бельгія, Франція, Італія,
Хорватія, Угорщина, Румунія, Молдова

Але щоб дати більш розгорнуту відповідь на питання треба врахувати різні нюанси. Наприклад в Польщі та Іспанії дороги самі нові. В Хорватії, Румунії вони стадії ремонту. У Франції, Італії, Угорщині вони просто старі. Зроблені дуже давно але із совістю того досі не потребують ремонту. І тільки в Молдові дороги погані. Ну як погані? Вже можна порівняти з нашими але це порівняння не на нашу користь.

А тепер по порядку

Я в першу чергу буду використовувати якість покриття важливу саме для велосипедистів. Бо як казав класик - "вся правда в нас у жопі"! Насправді від поганого покриття страдають і руки (в зап'ястях), і коліна, і голєностоп.
Біля Лодзя
Польща зустріла нас прекрасними дорогами. 70 кілометрів харошої дороги до кордону виявились гіршими за польські. Тут всьо просто - євроспільнота фінансує інфраструктурні проекти в країні, а поляки в свою чергу на усіх рівнях виконують свої обіцянки. Сказали - дайте на дорогу - і роблять її відповідно. Мабуть не крадуть... Ніхто. Інтегруються. Вже інтегрувались. Далі в Чехії відчули всю красоту польських доріг.
Нєеее, в Чехії прекрасні дороги, але все пізнається в порівнянні. І чеські асфальти виділяються серед польських і німецьких.
Старйк німецьких фермерів за регуляцію ціни молока
У Німеччині все як всігда - чисто, чітко і економно. Між деякими селами ми їхали по однополосній дорозі через кожні 100 метрів на якій були асфальтовані кармани у шахматному порядку, щоб зустрічні машини могли роз’їхатись. А вздовж усього проміжку пшениця росла впритик до асфальту.
Королівство Нідерланди це рай. Рай для велосипедиста. У нас одразу з’явилася крилата фраза - "Хороші велосипедисти після смерті попадають в Голландію." Тільки проїхавши пів країни ми помітили цікаву особливість - велодоріжки, які майже всюди ізольовані від автодоріг, це насправді старі автодороги. Тобіш, замість прокладання нових велодоріжок вони вирішили прокладати нові автошляхи. Не будувати вузеньку велодоріжку, а класти вузеньку автомобільну - водії розїдуться - у них газ, кресло, криша і десятки лошадок під капотом. Але головне, що велодоріжки в півтора рази ширші за автомобільну дорогу яка знаходиться поруч за стіною кущів. І мабуть правильно називати їх не велодоріжками, а велодорогами, а іноді велобанами зі своїми лєпестковими розв’язками, тунелями, світлофорами і естакадами. Може хтось не знав але велосипедист в королівстві це самий привілейований учасник дорожнього руху, на другому місці пішоходи, а вже потім мото/авто. Коли ти сідаєш за дво-три-колісний педальний апарат то автоматично отримуєш протекторат короля Нідерландів.
Бельгійські узбіччя вони такі
До цього звикаєш дуже швидко. Настільки швидко, що коли ми перетнули кордон і заїхали в Бельгію то відразу отримали стресс від дороги, доріжок, асфальту та узбіччя. Після голлашки у Бельгії вони виявились паскудними. Заспокоїлись аж у Антверпені коли згадали, що ми українці і про наші дороги, ну і про те, що мабуть жодну країну вже не зможемо порівняти з велосипедним раєм. В Бельгії прийшло ще одне откровєніє - коли знаєш, що крутити педалі ще не один день - починається пошук дзену. Це коли ти насолоджуєшся дороˊгою яка є, бо іншої немає і виявляється вона не така вже і погана.
Ми мали можливість змінювати маршрут залежно від обставин. Звісно був глобальний графік, але були і обставини.
Люксембург для велосипедистів
Так сталося із Люксембургом. Ми вже знали, що Україна не має з ним дипломатичних відносин, але не могли відмовитись від однієї країни в своєму списку і тому готові були до всього. А обставини склалися так, що нам довелося проїхати через всю країну із заходу на схід і були дуже приємно вражені. А наступного дня треба було ще раз через всю країну зі сходу на захід і у Францію.
Провінція Шампань. Франція.
Перше, що згадав як тільки перетнули кордон - Україну. Крупнозернистий асфальт. Такий можна зустріти багато де в Україні. Зовсім не торт для шосейного вєліка. Майже всю Шампань ми катили по такій дорозі, а вже ближче до Парижу стало краще. Правда узбіччя маленьке і автомобілісти не так поважають як в попередніх Люксембурзі, Нідерландах і Німеччині.
Іспанська дорога
Іспанія вразила. Кілька разів. Спочатку ми думали, що класна дорога це тимчасове явище. Як не як але стереотипи ніхто не відміняв, а Франція все таки багатша, але чим далі якість доріг не ставала гіршою. Згодом ми знайшли пояснення. По перше помітно, що дороги там свіжі - бо працювати над інфраструктурою вони почали пізнувато у порівнянні з північними сусідами. По друге зроблені вони на совість. Єдине, що порядку на узбіччях менше, але ми впевнені, що це як раз і тимчасове явище. Більше всього проколів випало на Іспанію через брудне узбіччя і високу літню температуру при якій ні одна латка не тримала. Знайшли ми там і відверте бездоріжжя, але чисто наша заслуга бо їхали навпростець і не хотіли давати об’їзд лишні кілометри. лоб
А ще нас загнала у диссонанс можливість їхати автобаном на велосипеді. А зрозуміли це лише через тиждень їзди по країні. Виявляється коли ваабще ніззя тоді окремий знак стоїть але точно десь є альтернативний об’їзд. А коли альтернативи нема то автобаном аккурат до найближчої можливості з’їхати ващенівапрос. Ми ж тіпа законослухняні... Були... Але вибору не було - карта показує національне шоссе, а в натурі автобан. Що би ви зробили? Отак то... І ми теж так. Кароч ні транспортна ні національна поліція нас не чіпала хоча і бачила.
В Португалії просто хороші дороги. Майже усі. Я на вєліку не їхав і був дуже розчарований... Того просто скажу - хороші... Десь між французькими та іспанськими.
Про Монако теж нема чого згадувати - ми проїхали його за годину... Ідеальною їх дорогу роблять краєвиди та й годі.
А от Італія проявила себе з різних сторін. Приморська ділянка створена для велосипедистів. Я б сказав - суцільна велодоріжка вздовж узбережжя до самої Савони. І далі без вело інфраструктури але з нормальним покриттям. В містах асфальт не міняють і водії не сильно звертають на велосипедистів увагу, а може і звертають але не об'їжджають за півтора метри як в Іспанії.

Чомусь здалося, що в Словенії дороги кращі ніж в Італії. Може тому, що менше завантаженість? А може просто не встигли зацінить за два дні проїзду? Важко сказати... Кому цікаво - пишіть коментар - буду згадувать.
В Хорватії одразу помітили різницю. І ця різниця була разюча. Надія була на ремонтників - їх багато, але коли бачили маленький екскаватор, який стоїть і п’ятеро копачів які маслають лопатами то сумна ностальжі починала наспівувати за плечем.
Майже всю Угорщину ми проїхали порушуючи правила дорожнього руху. Нє, на автобан ми не заїжджали але всю дорогу нас напрягала заборона руху тракторам, гужовому та вєлортранспорту. І вся проблема, що ні об’їздів ні велодоріжки нема. Але ж і поліції теж нема. А дороги паганенькі. І всі запрошують на автобан.
В Румунії ми ще більше згадували неньку і минулі 10000 кілометрів. Хоча часто зустрічали ремонти на різних ділянках. А ще впадало в очі заздалегідь продумана полоса безпеки для гужового транспорту, що робило наше переміщення доволі комфортним. Але із заходу на схід все таки якість ставала гіршою. Знову працювало правило пізнання в порівнянні але я так думаю, що всі намагались згадати наші дороги. А це було не так вже й легко. Занадто насиченими були останні три місяці. Мені часто приходила думка, що в нас не гірше. Іноді... Місцями... Але кожен кілометр наближав до неминучого. Кордону.
Молдавські дороги мали чітко виражену ієрархічну якість, а наші блукання додавали навантаження нашим сракам. Тобіш не дай вам бог заїхать на сільську дорогу - ностальгірувать будете капітально!




СРАКА ЗРАДА

23-го серпня ми перетнули кордон і ... єдине, що було в голові це - повернення додому. бо про дорогу думати не хотілось. Відстань від кордону до Одеси була невелика але всьо погане про європейські дороги, що ви тільки-но прочитали вище виявилось дєтскім лєпєтом. Шо би там не розказували про трасу Одеса-Рені... ми відчули тільки 5 км ... Далі йдуть непечатні символи які не то шо чути або читати, а друкувати на клавіатурі стидно.

Але то вже зовсім інша історія... Так шо не стісняйтесь задавайте питання і нагадуйте мені про шось іще.