Жінки... EUA

"Вони своїх не так люблять їсти, як наших - наша баба потіє менше."

© Класик, "Остановісь, мгновєньє - ти прєкрасно!"

Жінки це окрема історія в нашому велопробігу. Скільки їх було... і не було жодної. Тут тоже нада понімать шо саме тебе питають або хто запитує. На кілька популярних питань що стосувались жінок зараз і розберем по кісточках полочках.

А чому з вами дівчат немає?

Вперше я почув це аж у Іспанії. Нє, може і раніше хтось питав, але соррі - не помню. Питали жінки. Одні із перших українців у Сан-Себаст’яні. Якщо чесно то питання легше нікуди - просто не знайшлося м’яко кажучи "нездорової" яка б підписалась на цей трешугаріпєчєньку. Але одразу, щоби відповідь не була такою сухою краще згадати ще одну сторону. Я навіть близько не можу уявити собі баришню яка б поїхала з нами. Да. Ми чули кілька разів - "от я би поїхала" але ж вони закінчувались на "якби не ...". А ще ми чули про дівчат які дійсно були ще в гірших поїздках. А ще я б ще більше чуствував свою нікчомность в моменти коли крутить не вмоготу, а тут ще й жінка на борту і ще вкручує як любітєль, а це ще гірше ніж профі.
Ну що ж ... Не сложилось. 

А як же три місяці без сексу дівчат?

Тут треба згадати про психологічну складову, фізіологію і битовуху.

І опять стереотип - "нажі жінки красивіші". Воно то так і це беззаперечна істина, але чогось завжди обсуждається не краса наших жінок, а страхи-страшні інших. Отож я від самого початку став наблюдать. І я вам скажу нема чого так їх ображать. Нормальні собі жінки та дівчата. Не принцеси, але і не уроди - жінки як жінки. Хтось дивиться за собою, хтось ні, всьо як і у нас. Багато молодих мам виглядають немолодо. Сита Європа... Лайфстайл такий просто. І знову ж таки - це ІнМайХамблОпінійон простого українського чудака на велосипеді. 

Звісно у всіх є свої якісь "національні" особливості і, до речі, дуже помітні але ми всю дорогу залишались глядачами, пролітаючими раз в житті на вєліках повз мєстних дам.

Морально вольова витримка це вам не абишо! Знову Іспанія... Чогось тільки після 4-х тищ кілометрів помітив, що спостереження змінилось. Почав помічати жінок не як статист, а вже не так... Це мабуть після французьких дощів, дітько б їх побрав. Чи то просто пройшов цілий місяць, чи то це просто Іспанія. Але іспанки гарні. Просто без усіляких порівнянь.
Ітак, про психологію.  Складно. Складно триматися коли ловиш зону комфорту. От коли заливає дощем то якось і немає нікого, а як тільки сонечко і жара - одразу нарисовуються якісь молодиці іспанські і не звертають на тебе увагу...

Із фізіологєію все простіше. З тими нагрузками шо ми мали в дорозі і за нашим планом то за лишні гормони можна було не переживать. Всьо ішло в топку слідом за піченьками та солодким і холодним кавово-какаовим напоєм із сухою дитячою сумішшю замість молока. А топка почті як у паравоза була. А ще ми мало спали. Не то що менше ніж завжди, а менше ніж потрібно. Я навіть на КМБ більше спав у свої 19-ть. По нашому - це курс молодого бойца, перед присягою. Так, що навіть при найсприятливішому збігові обставин я би вибрав сон. Навіть після двох місяців їзди.

Ну і битовуха нашої двіжухи не передбачала таку розкіш як жінки. І це при тому, що всюди де нас чекали діаспоряни - їх було багато і ми приділяли їм дуже багато часу. Ну ви поняли - політика, балачки, камплімєнти і знову політика. Де діаспорян не було - мовний бар’єр і спать. Спать так - щоб завтра не врізаться у ведучого або не з’їхать у кювет.

Ганновер стайл

А ще за всю дорогу було два місця із жрицями любві. Не то шоб офіційні бо по-за містами але чітко організованими і контрольованими.

Вперше це було перед приїздом в Ганновер. Це взагалі було кумедно. Я з Костіком не справились із молодецьким максималізмом решти команди і відстали... Хоча я настаюю на тому, що це вони рванули як дурні аби потім чекати нас на расcлабоні в компанії Едіка. Так от їм трохи не вистачило смИкалки додуть, що протягом 10-ти кілометрів ті туристичні будиночки на колесах - то робочі місця. Ми вирішили берегти і так потаскані войнушками організми і не рвать жили, тож без проблем дозволяли собі коротенькі відпочинки з пічєнькою і шоколадом, а Едік орієнтувався в першу чергу на нас як на самоє слабоє звєно. Велодоріжка була паганенька з дровами та шишками через густий хвойний пролісок, а дорога класна але вузька і стрьомна від машин, тож певний час ми їхали по дорозі. Вирішили зробити п’ятихвилинку і побачили перший такий будинок на колесах. Ну стоїть собі прям на виїзді з лісу, пожовклий від сонця і видно, що не новий. Нічого особливого, як би біля нього не поралась молоденька німкеня (а може і не німкеня але симпатична). Мисля одразу почала работать з думки, що десь поруч має бути компаньйон, а нам ще не одну тисячу крутить тому мисля успокоїлась. Це був той момент коли вирішили все таки мучиться на велодоріжці, а не наражатись на дорозі. Відпочили, сіли і поїхали. Наступний виїзд із лісу був зайнятий схожим автохаусом з  двома грудастими смуглявками (у однієї я навіть татушку помітив нижче плеча). І Нажаль крейсерську швидкість втрачати не хотілось і ми пронеслись мов молоді гепарди так і не взнавши причин їхніх посмішок, а посмішки були після миті подиву. І тут я пойняв, навіщо і на першій машині і на другій висіли новорічні гірлянди. Спочатку пояснення було просте - женщІни (так казав мій іранський товариш саме з наголосом на і), але виявилось набагато практичніше. То як у лікаря - вільно/зайнято. Горить гірлянда їдемо далі, не горить - можна зупинитися, перекурити... Таких будиночків було повно, але деякі пусті, деякі з негритяночками, а в деяких світились святкові вогники. На одному із полустанків де відпочивають дальнобійники я вже був готовий підійти і спитати напряму - так сказать от первоісточніка, але там святкували.

Друге місце де побачили схожу картинку це була Іспанія, але там все просто - стіна очерету і в просвєтах в тіні пляжної парасольки загоряє баришня на стульчику. То нічого, що до міста десяток кілометрів у обидва боки і у кожному такому просвєті по баришні, а деякі ще й пританцьовують. 

Але іноді ми не упускали можливості крутити не тільки педалі... Даже відеопруф є